Аналіз методологічних аспектів викладання філософії у сучасних вітчизняних  вишах

(НА МАТЕРІАЛІ ПІДРУЧНИКІВ ТА ПОСІБНИКІВ З ФІЛОСОФІЇ).

Чернега Т. М.

Одеський державний аграрний університет

                                                                                    Одеса

 

Вступ

Відомо, що актуальність вивчення філософських дисциплін  сьогодні обумовлена потребою сучасного гуманітарного знання подолати обмеженість класичних і некласичних підходів до методології дослідження та необхідністю переходу до постнекласичної методології.

 Сьогодні спостерігається перехід  до постнекласичного типу наукової раціональності й нової  синергетичної парадигми, згідно з якою світ і процеси у світі розглядаються з позиції теорії систем, що саморегулюються.

Синергетичну парадигму  досліджували  наступні автори: Г. Хакен, І. Пригожин,  В.С.Степин, Назаретян А.П., Е. Н. Князєва, С. П. Курдюмов та інші.

Метою представленої наукової статті є дослідження питання про відповідність методології викладання сучасної філософії, яка репрезентована в багатьох сучасних вітчизняних підручниках та посібниках, постнекласичній методології.

Методику викладання філософії досліджували  наступні автори:

Лернер І. Я., Коротов В. М., Разін В. І., Вишневський О. І., Штракс Г.М., Бабанський Ю. К., Белокобильский А. В., Бобкова Н. П., Бобров В. В., Волохова Н. В., Кедровський О. И., Морозов М. Н., Штракс Г .М., Лутай В. С., Михайлов Ф. Т., та інші.

Слід зауважити, що питання  методики викладання філософіїпочали розроблятися  з 80-х років XX ст. У дослідженнях з питань методики викладання філософії тоді основна увага приділялася методологічній функції філософії,  формуванню у студентів наукового світобачення, яке тоді ототожнювалося з марксистською філософією взагалі та діалектико-матеріалістичною методологією зокрема. «Основне завданняполягало в тому, щобвиробити у студента на­уковесвітобачення. Тому вважалося, що кожна  дисципліна, яка вивчається у виші, вносить свій певний внесоку  вирішенняцього завдання, причому не окремо, а у взаємному зв’язку  зіншими учбовими дисциплінами, особливоз філософією. Адже філософія утворюєядро, серце­вину наукового світобачення, самевона виконує: світоглядну, методологічну, гносеологічну, ідеологічну, виховну функції» [1:14].Отже, за радянських часів викладання філософії у вишах мало передусім ідеологічний характер, адже існувало єдино вірне вчення – марксистська філософія з відповідною їй діалектико-матеріалістичною методологією, яка в свою чергу впливала на формування методів інших наук, переважно природничих.

Як змінилося в сучасній Україні відношення до викладання філософії? Сьогодні філософська освіта дає можливість підготувати студентів до правильного розуміння сенсу тих процесів, які відбуваються в сучасному науково-технічному світі, до осмислення процесів глобалізації, внаслідок отримання цієї освіти студенти отримають необхідні знання та можливість раціонально осмислити сенс власної освіти та життя, а також духовний смисл політичних подій, які відбуваються зараз у світі. Слід зауважити, що в сучасній Україні у деяких вишах (на філософських факультетах) існує навіть курс «Методика  викладання  філософії», який є важливою складовою  підготовки майбутніх філософів та  пов’язаний із іншими дисциплінами: психологією,  педагогікою, соціальною психологією, історією  філософії та іншими.

Відомо, що згідно з положеннями Закону України «Про освіту» є право навчального закладу самостійно визначати зміст та засоби викладання.  В навчальний процес поступово вводяться нові галузі знань,  нові  філософські дисципліни, серед яких найголовнішими є наступні: «Людина та суспільство», «Людина та світ», «Історія світової культури», «Історія релігій»,  «Етика»,  «Логіка», «Естетика», тощо. У процесі вивчення філософських дисциплін передбачається цілеспрямоване самостійне формування світогляду особистості, її духовного потенціалу, який дозволяє засвоювати спеціальні знання в контексті розвитку культури взагалі. «Водночас у сучасній філософській освіті не все однозначно. Виявляється,  мало визнання ролі філософії в житті як окремих людей, так і суспільства в цілому. Потрібно ще багато зробити, щоб у системі освіти сформувалися  сили, здатні відвести філософії і філософським наукам гідне місце в  навчальних програмах серед інших дисциплін, підвищити її авторитет через створення актуальних за своїм змістом програм навчання. У наш час написано і видано багато нових підручників з філософії. Йде пошук кращих шляхів її осягнення. Але якість освіти залежить не тільки від підручників.

Не можна добре засвоїти предмет, читаючи тільки підручники.  Дуже  важливе живе слово викладача, здатність викладача захопити слухачів  філософськими проблемами, їх  рішенням. Саме  викладач спрямовує на  самостійне вивчення першоджерел, на  аналіз їх в аудиторії, пов’язує ці  проблеми із сучасними, з тим, як вони розглядаються в сучасних філософських творах, як вітчизняних, так і зарубіжних. Студентів треба  вчити порівнювати концепції різних філософів різних часів і співвідносити  їх із проблемами нашого часу, орієнтувати на самостійну постановку проблем. Студенти не тільки довідаються про різні історичні етапи розвитку філософії, а й з’ясовують значення філософії для сучасності, для себе як суб’єкта культурного процесу. Саме такий підхід до філософії формує повноцінний світогляд» [2:1-2]. Отже, яка методологія викладання філософії у вищих навчальних закладах є сьогодні  оптимальною? Для відповіді на вищеозначене питання варто звернутися як до основних положень Болонської системи, адже українська освіта поступово інтегрується у європейській  загальноосвітній простір, так і до сучасних підручників з філософії, автори яких пропонують різні трактування філософії, по-різному ставляться до проблем пізнання людиною світу та до сутності філософської освіти взагалі.

«Проблема  ефективності викладання філософії особливо актуальна у  технічних вищих навчальних закладах, оскільки вже стереотипно саме у них її роль зводиться до мінімуму, а то й взагалі  нівелюється.  Саме  з  такої  позиції, а також вконтексті  інтеграції  української  освіти у  загальноєвропейський освітній простір у межах Болонської системи, слід зауважити, що сьогодні намітився  перехід від авторитарної педагогіки до  гуманістичного розвитку особистості, від накопичення знань до уміння оперувати ними, від одноразової освіти до безперервної» [3:1]. На нашу думку, звернувшись до текстів деяких підручників з філософії, варто зрозуміти, наскільки в дійсності сьогодні відбувається процес переходу до гуманістичного розвитку особистості, чи дійсно авторитарна методологія та стиль мислення залишились у минулому, чи вони і зараз присутні, як у навчальній літературі, так і в  процесі навчання студентів вищих навчальних закладів. Проблеми методології викладання філософії є дійсно актуальними, адже представники різних соціальних кіл, передусім мається на увазі сучасна наукова еліта нашого суспільства, дуже часто в процесі викладання філософських дисциплін дотримуються як вже згаданого авторитарного стилю мислення, так і методологічних підстав діалектичного та історичного матеріалізму, хоча іноді і в так званому оновленому вигляді. «Звичайно, у цих умовах важливо усвідомити, до якого суспільства ми рухаємося – індустріального чи постіндустріального, споживчого чи інформаційного?

Це і дозволить визначити переорієнтацію системи освіти на ті параметри особистості, що будуть закладені в освітню систему на всіх її рівнях.

Адже якісна зміна суспільства можлива тільки через якісну зміну освіти. Однак нинішня парадигма розвитку суспільства увібрала в себе все найгірше від тоталітарно-бюрократичної і від ринкової вільно-підприємницької систем, і сфера освіти не може додержуватися такої політики»  [4:84]. Проілюструємо вищенаведену характеристику системи освіти за допомогою аналізу методологічних аспектів викладання сучасної філософії, посилаючись на новітні підручники.  Так, у посібнику  з філософії для вищих навчальних закладів С. П. Щерби наскрізною думка про те, що жодна з філософських концепцій, в тому числі і марксистська, не має монополії на істину. Філософський монізм і монополізм тут не збігаються. Основою, яка може об’єднати всі напрями в філософії, можуть бути лише загальнолюдські цінності. «Жодна з існуючих філософських методологій не може набувати ролі абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної галузі, окресленої її основоположними принципами. Намагання дати тій чи іншій методології універсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, й самій методологічній теорії. Дослідники у своїх методологічних орієнтаціях дотримуються принципу методологічного плюралізму» [5:189]. На нашу думку, саме така точка зору узгоджується як з настановами постнекласичної науки, так і з пріоритетами постмодерністської філософії. Автор цього ж самого посібника цілком слушно з поглядами багатьох сучасних авторів вирішує і основне питання філософії. Так, піддаючи критиці марксистську інтерпретацію основного питання філософії, яка, до речі, майже без змін  та коментарів міститься в багатьох сучасних підручниках з філософії, С. П. Щерба вважає, що основним питанням філософії є людина. «Сьогодні деякі філософи, особливо ідеалісти, все більше ставлять під сумнів це визначення. Вони по-різному формулюють основне  питання філософії, проте здається, що вони поступаються сформульованому Енгельсом. Основним питанням філософії має бути сама людина в її ставленні до природи й до інших людей, тобто відношення «суб’єкт – об’єкт». Вирішення цього питання і визначає тип та характер світогляду, ставлення до природної і соціальної дійсності, життєві орієнтації » [5:14]. Слід звернути увагу також і на те, що в цьому посібнику мова йде не про готові істини, а вказуються різні підходи до вирішення тих чи інших питань, тим самим студенти запрошуються до участі у їх вирішенні. Адже саме такі підходи  до вивчення філософії представлені у сучасних західноєвропейських підручниках  та посібниках з філософії.

В якості приклада наведемо думки з тритомного посібника «Людина та її світобачення», автори якого провідні сучасні західні філософи – академік, лауреат премії Кайє, дослідник Септуагінти, біблеїстики та етики, доктор філософії  Кембриджського університету, Девід Гудінг та доктор філософії, професор Оксфордського університету Джон Леннокс. У згаданому посібникові вони наводять перший та другий тип відповідей (до речі, діаметрально протилежних) на фундаментальні питання людського буття та розвитку Всесвіту, а наприкінці цих відповідей роблять наступне зауваження: «Очевидно, що наведені вище дві групи відповідей діаметрально протилежні … На перший погляд, може здатися, що відповіді першого типу відображують науковий погляд на світ, а другого – релігійний. Однак це не так. Насправді, більшість вчених минулого і сучасності погодилися б з відповідями першої групи. У той же час серед не менше видатних вчених можна знайти і таких, які погодяться з другою групою відповідей. Таким чином, суть конфлікту між різними поглядами не зводиться до конфлікту між наукою і релігією. Протистояння, скоріше обумовлено  відмінністю  фундаментальних філософських передумов, які визначають відповідні інтерпретації наукових даних» [6:20-21]. Отже, саме з цього тритомного посібника з філософії студенти можуть дізнатися про сенс існування науки та періоди її розвитку, про смисл життя людини, про різноманітні підходи щодо інтерпретації етичних категорій та понять, про порівняльний аналіз етичних систем, новітню методологію наукових досліджень тощо. До речі, цей посібник  рекомендований Міністерством освіти та науки України в якості навчально-методичного посібника для учбових закладів систем освіти.

Автор іншого підручника з філософії для вищих навчальних закладів – О. Б. Киричок  стосовно філософської методології зазначає наступне: «Ми врахували ту відмінність, яка існує між класичним, некласичним та постнекласичним філософуванням, намагаючись подавати онтологічні, антропологічні й інші філософські ідеї як з точки зору класичної філософії, так і з позицій філософії некласичної та постнекласичної…нам нарешті вдалося остаточно позбавитися від анахронізмів  та ярликів радянських часів, які вперто не хочуть залишати сторінки  вітчизняних підручників, таких, як «основне питання філософії», «наївний матеріалізм» досократиків, «французький матеріалізм» та багато інших. Діалектика в даному посібнику розглядається як один із багатьох способів пізнання, а тому для нас є неприйнятним традиційний підручників заголовок «Діалектика та її альтернативи»» [7:5]. В якості універсальних методів пізнання автор в своєму підручнику виокремлює наступні: діалектика, феноменологічний метод, метод категоріально-логічного аналізу, метод системно-структурного аналізу (системний підхід, загальна теорія систем, синергетика, структурно-функціональний аналіз, структуралізм, семіотика), герменевтичний метод, реконструкція та інші.  Щодо синергетики, то слід зазначити, що О. Б. Киричок пише про синергетику в загальному розумінні, подає інформацію про засновників синергетики — Г. Хакена та І. Пригожина, а також про сучасний розвиток цієї методологічної течії.

На нашу думку, вельми корисним для студентів буде також підручники та навчально-методичні комплекси за редакцією Г. І. Волинки. Саме цей автор, доктор філософських наук, ретельно досліджує сучасну методологію, зокрема, гуманітарного пізнання. Завдання останньої він формулює наступним чином: «Методологія гуманітарного пізнання – сьогодні є самостійною галуззю філософського знання. Усе існуюче знання є гуманітарним за своїм походженням і сутністю, адже його носієм є люди – єдина істота, зацікавлена в збереженні, примножені та поширенні знання як найдорогоціннішого скарбу людства. Усі існуючі поділи знання на природничо-наукове, технічне, соціальне, гуманітарне тощо є досить  умовними,  бо вони мають історичний характер, а  отже, потребують  сьогодні перегляду. Аналіз досліджень другої половини ХХ  ст.  з  методології гуманітарного пізнання свідчить, що природничо-науковий ідеал і зразок науковості був відкинутий багатьма напрямками соціально-гуманітарного пізнання. На сьогодні у взаємовідношеннях двох рівноправних наукових підходів, що сформувалися, – природничо-наукового і гуманітарного – спостерігається поступове збільшення впливу останнього.

У сучасному природознавстві укріплюється тенденція посилення позицій  гуманітарного мислення і підходу, яка ґрунтується на засадах розуміння науки як культури і культурно-історичної парадигми науки. Сьогодні наука не може розглядатися як поза культурно-історичним контекстом. Саме з таких позицій будь-яке сучасне наукове дослідження має спиратися на історико-наукові засади. Для сучасної методології науки вся  історія  науки  постає  об’єктом  дослідження. У  методологічних дослідженнях для аналізу  історії науки застосовуються певні концептуальні схеми, моделі, гіпотези, що відображають уявлення дослідників про розвиток науки. Залежно від засобів дослідження, один і той самий історико-науковий матеріал описується і пояснюється з точки зору різних методологічних схем» [8: 260]. Саме таке бачення методології гуманітарного знання, представлене в публікаціях означеного вище автора, відповідає постнекласичному рівню розвитку науки та філософії і надає можливість студентам ознайомитись з проблемним полем існування сучасного гуманітарного знання, з його антропологічною єдністю, а також оволодіти методологією та концептуальними схемами, моделями, гіпотезами гуманітарного пізнання та аналітично осмислити гуманітарні парадигми і дискурси сучасної науки.

Разом з тим слід звернути увагу також і на ті посібники та підручники з філософії, в яких подається спрощена інтерпретація історико-філософського матеріалу, під виглядом доступності та схематичності викладення останнього дуже часто домінуючою виступає діалектично-матеріалістична застаріла методологія, без врахування особливостей сучасної методології. В якості приклада можна навести посібник з філософії С. І. Присухіна, в якому автор в лекції під назвою «сутність і структура пізнавального процесу» на дев’яти строках подає історико-філософський аналіз проблеми істини, а далі переходить до діалектико-матеріалістичної   філософії та методології, дотримуючись у подальших міркуваннях виключно критеріями останньої:

«Діалектико-матеріалістична філософія вважає, що головним критерієм  істини є практика. Критерій практики є одночасно абсолютним і відносним  (абсолютний, бо тільки практика може довести  ті  чи  ті  теоретичні  положення). Водночас цей  критерій є відносним, адже практика сама суперечливо розвивається й почасти не може адекватно довести істинність  тих чи тих знань. Практика (досвід) стає  основою розробки, виокремлення  інших критеріїв істинності, наприклад, внутрішньонаукових (формально-логічних), а також таких, як краса, доцільність тощо, які, поза сумнівом, опосередковано виводяться практикою. Матеріалістична філософія вважає  практику основним  елементом процесу пізнання, його головною причиною  й метою.У контексті теорії пізнання практика визначається як цілісна  система матеріальної діяльності людей, спрямована на трансформацію  довколишньої дійсності (адекватна адаптація до  неї відповідно до соціальних  і природних умов її існування). Найважливішими  різновидами  практики є матеріальне виробництво (праця, перетворення природи, зміна природних форм існування людей); соціально-політична практика (трансформація суспільного буття, заміна наявних соціальних відносин  шляхом реформ, воєн, розв’язання локальних і глобальних конфліктів,  революцій,  соціального управління); науково-експериментальна практика, практика як мета, основа й результат процесу пізнання, об’єктивний  критерій істини)»[9:260-261].

На нашу думку, слід віддати пріоритет іншим підручникам та посібникам з філософії,  в яких перевага надається постнекласичній методології та філософії постмодернізму, а марксистська філософія розглядається лише в історичному контексті, як течія світової філософської думки. Ось, наприклад, як в посібникові В. Л. Петрушенка трактуються основні питання філософії: «Проблема «людина – світ» виступає як вузлова й універсальна і може розглядатися як загальна формула, смислова спрямованість, зорієнтованість практично кожної філософської системи. Тому вона й становить вихідне предметне поле філософії… У ХІХ ст. деякі філософи (Л.Фейєрбах, К.Маркс, Ф.Енгельс) вважали основним питанням філософії проблему первинності матерії або духу: що лежить в основі світу – незалежне від свідомості матеріальне начало чи дух? Відповідно, вони вважали, що розвиток філософії завжди визначався боротьбою матеріалізму та ідеалізму.

Проблема людини та сенсу людського життя стає центральною філософською проблемою некласичної філософії, яка виникає в середині XIX ст…Програмні принципи філософії обговорюються і в наш час. На філософській конференції в Клюні (1970) К. Глюксман висловив думку про те, що боротьба матеріалізму та ідеалізму більше не виступає визначальною рисою сучасної філософії, тому це питання для філософії втрачає свою актуальність. І хоча йому заперечував Ж. Дерріда, сучасна філософія постмодернізму суттєво трансформувала зміст і спрямування філософських пошуків. У філософії постмодернізму, яка відмовилась від лінійного типу детермінізму, центральним об’єктом аналізу постає щось окреме: «подія» у М. Фуко, «сингулярність» у Ж. Дельоза, «інтенсивність» у П. Віріліо тощо. Одиничні та унікальні події, на їх думку, мають особливий статус буття, який не вимагає визначення їх в якості матеріальних чи духовних. На прикладі філософії М. Фуко найкраще простежуються зміни основного спрямування думки в сучасній філософії. За визначенням М. Фуко, основним питанням філософії стає проблема теперішнього, оскільки питанням філософії довгий час було: «У цьому світі, де все гине, – що є таким, що не минає? Хто ми є – ми, які мусять померти, – по відношенні до того, що не минає?» Мені здається, що починаючи з XIX ст. філософія невпинно наближається до питання: «Що відбувається тепер, і що таке ми?» [10:11-13]. Тобто не проблема первинності матерії або духу, як в марксистській філософії, а саме «людина – світ» є найголовнішою для вирішення найсуттєвіших філософських проблем, а також формування основних філософських дисциплін. Підкреслимо, що в цьому підручникові мова йде навіть не про основне питання філософії як таке (адже деякі сучасні автори підручників та посібників з філософії повторюють інтерпретацію Енгельса), а саме про основні питання філософії, що повністю узгоджується з філософією постмодерну. Проте деякі інші автори підручників з філософії і сьогодні віддають перевагу марксизмові, його духу і букві, вважаючи ідеї цієї філософії найважливішими для сьогодення. В якості приклада можна навести навчальний посібник  за редакцією М. Ф. Шмиголя та О. В. Сулима.  Так, означені вище автори посібника з філософії у відповідному розділі «Основні питання філософії та її структура» зазначають, що універсальною проблемою філософії є проблема взаємовідносин «людина -  світ», проте далі слідує марксистська інтерпретація основного питання філософії, починаючи з цитати Енгельса з його загальновідомої роботи «Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії» та згадки про дві сторони основного питання філософії та закінчуючи розподіленням філософів на матеріалістів та ідеалістів, відповідними характеристиками різних форм матеріалізму та ідеалізму, а також розподіленням філософів на скептиків та агностиків.

 В якості прикладів інших підходів до інтерпретації основного питання філософії в посібникові кілька строк присвячено точці зору А. Камю, а також міститься невелика інформація щодо розуміння основного питання філософії М. Бердяєвим.В підручникові жодного слова не сказано про те, що протиставлення буття і свідомості, які містяться, зокрема, у працях Ф. Енгельса, які присвячені  трактуванню основного питання філософії з позицій марксизму, на сьогоднішній день трансформувалося в психофізичну проблему, проблему психофізичного дуалізму, яка  за останні півстоліття   знаходиться  в центрі філософських дискусій  щодо сенсу свідомості мислителів англомовних країн.

Так, у найважливіших працях з цієї теми К. Поппера, Г.Райла, Д. Чалмерса, Х. Патнема, Д. Деннетта, Дж. Серля, Т. Нагеля та інших дослідників обговорюються численні аргументи проти матеріалізму.

У навчальному посібникові  за редакцією М. Ф. Шмиголя та О. В. Сулима немає згадки про праці згаданих вище авторів, а вирішальна роль відводиться, як це було при Радянському Союзі, теорії відображення. Щодо методології слід зазначити, що автори пропонують тільки діалектичну з її законами та категоріями, а синергетика згадується лише один раз в контексті аналізу постмодерністської філософії: «Плюралістичний світ людини постмодерну не можна звести ні до якого  об’єднуючого принципу, що знайшло, зокрема, своє відображення в теорії катастроф та синергетиці» [11:159].

Отже, роблячи висновки з вищезазначених роздумів, слід зауважити, що дійсно проблема запровадження новітньої методології в контексті постнекласичної науки у сучасні підручники та посібники з філософії дійсно є актуальною. Адже сфера освіти не може додержуватися нинішньої парадигми розвитку суспільства, яка ще не звільнилася повністю від наслідків радянської командно-адміністративної системи. І це виражається, зокрема, в психології авторів підручників та посібників з філософії, адже деякі з них  не акумулюють надбання  розвитку сучасної світової філософської думки, зокрема постнекласичної методології, і пропонують застаріли філософські підходи, іноді у дещо оновленому вигляді, до вирішення найважливіших питань філософії.

 В перспективі, на нашу думку, з’явиться більше нових цікавих досліджень, а також посібників і підручників з філософії, в яких перевага все більше буде надаватися  постнекласичній методології.

ЛІТЕРАТУРА

1. Методика преподавания философии / Бобкова НІІ., Белокобыльский А В. – Донецьк : ІГЦШ «Наука і освіта» МОН України і НАН України, 2011. – 96 с.

2. Климова О. В. Освіта і філософська культура суспільства // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. — К., 2007. — Вип. 63. — С. 14-22.  http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/74229/02-Klymova.pdf?sequence=1

3. Онищук Оксана. До проблеми ефективності викладання філософії (наукове повідомлення) // http://vlp.com.ua/files/25_35.pdf

4.Плавич В. П. Формування і зміна нової освітньої парадигми ХХІ століття // Наукове пізнання: методологія та технологія. Випуск 1 (36). – 2016. – с. 83-87.

5.Філософія : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. П. Щерба, В. К. Щедрін, О. А. Заглада; За заг. ред. С. П. Щерби. — К. : МАУП, 2004. — 216 с. — Бібліогр.:208–213 с.

6. Гудинг Д., Леннокс Дж. Человек и его мировоззрение: для чего мы живем и каково наше место в мире. Пер. с англ. под общей редакцией Н. А. Жукалюка.  – Киев, УБО, 2007, в з-х томах, т. 1. – 448 с.

7. Киричок О. Б. Філософія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / Олександр Борисович Киричок. – Полтава: РВВ  ПДАА.  –  381 с.

8. Навчально-методичний  комплекс  фахової  підготовки  бакалаврів  спеціальності 6.020301 «Філософія (практична  психологія)» /  За  ред. Г.І.Волинки,  І.І.Дробота,  Л.В.Долинської, – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2008. – 475 с.

9.Присухін С. І. Філософія  :  навч.  посіб.  /  С.  І.  Присухін.  —  К.  :  КНЕУ,  2008. — 361 с.

10. Філософія. Навчальний посібник для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів / Під ред. проф. Петрушенка В.Л. та доц. Скалецького М.П. – 2006. -  220 с.

11.  Основи філософії. Навчальний посібник  за редакцією М. Ф. Шмиголя та О. В. Сулима. — Одеса, Автограф, 2007. – 400 с.