Зміна особистісно-професійної парадигми фахівця як спосіб підвищення ефективності діяльності

СЕМЕНОВА А.В.,

кандидат педагогічних наук,

Одеська національна юридична академія

Кожний історичний етап, кожна нова історична епоха збагачують людство соціальним досвідом і, відповідно, створюють умови для того, щоб воно ставало в чомусь розумніше, глибше розуміло себе та створений ним власний всесвіт. У цьому відношенні соціально-історичний, соціально-педагогічний досвід кожної епохи, досвід розвитку взаємостосунків людини і суспільства, людини і науки та наукових відкриттів цінний і повчальний [1].

Розвиток освіти невід’ємно пов’язаний із модернізацією процесу професійної підготовки фахівців, шляхом стратегії випереджувального розвитку, що забезпечує: цілісне, системне оновлення, приведення у відповідність до тих змін, які здійснюються в політичному, економічному, екологічному, культурному, правовому просторі нашої держави, з урахуванням загальносвітових тенденцій.

Пріоритет у вживанні і розповсюдженні поняття „парадигма” належить Т. Куну, який визначає його як принципове поняття соціології та історії науки. Найширше розповсюдження це поняття одержує після його дослідження в роботі „Структура наукових революцій” [2] (1962 р.), де автор наводить біля двадцяти значень даного поняття. Він розглядав парадигму як: одиницю вимірювання динаміки наукового розвитку; концептуальну схему; програму; зразок постановки проблем; ідейно-теоретичну структуру, що об’єднує співтовариство вчених і таку, що сприяє становленню традиції, системи правил і стандартів наукової діяльності.

Важливе місце в трактуванні Т. Куна відведено освіті вчених-фахівців: «Учені, наукова діяльність яких будується на основі однакових парадигм, спираються на одні і ті ж правила і стандарти наукової практики»[2]. Цим автор пояснює, що науковці одержують початкові знання і професійні навички у відповідності з існуючою науковою парадигмою. ми вважаємо, що позитивною стороною кунівської концепції є те, що він вийшов за межі емпіризму і зумів проаналізувати динаміку зростання наукового знання. Разом з цим, обмеженість використання поняття «парадигма» у Т. Куна викликана тим, що він позбавляє її умоглядної картинності, яка властива платонівському діалектико-ідеалістичному розумінню, зводячи її до „чистої” схеми.

У цілому, цю обмеженість у роботі «Антропологія і філософія освіти: парадигмальний підхід» І. Романенко [3] пояснює тим, що у Т. Куна парадигма застосовується для вивчення розвитку науки, насамперед природознавства, для якого суб’єктивний особистісний фактор хоча й має значення, однак далеко не першозначуще, оскільки наука прагне дати суто об’єктивний опис явищ дійсності. Щодо відношення до інших видів людської діяльності, у тому числі до освіти і філософії [4], які безпосередньо звертаються до людини, парадигмальний підхід не обмежується тими межами, які зафіксував Т. Кун.

У зв’язку з цим, ми вважаємо необхідним вказати на розбіжності у вживанні та інтерпретації поняття «парадигма» у сучасній науковій літературі. Такі розбіжності пов’язані з пілісемантичністю даного поняття. Деякі використання терміну «парадигма» в наукових підходах до тієї чи іншої предметної галузі іноді втрачають первинний сенс, вкладений Платоном.

Для дійсної реалізації потенціалу поняття, що розглядається, на нашу думку, необхідно враховувати його фундаментальне філософське значення, незалежно від того, чи використовується воно в філософії, психології, соціології, історії або педагогіці.

М. Фергюсон [5] – популярний редактор і видавець NewSenseBulletin, – у книзі «Змова Водолія» (1980 р.) стверджує: «Парадигма – це структура мислення… схема для розуміння і пояснення певних аспектів реальності». Д. Грегорі-Вільямс [6] (2005р.) продовжує цю думку:

«Соціальні парадигми визначають нашу поведінку і цінності. Медичні парадигми визначають, що ми думаємо про своє тіло. Наші парадигми про ринок – і визначають, і обмежують нашу взаємодію з ринком. Парадигма – це фільтр, через який ми дивимося на світ. Це – наше сприйняття реальності. І оскільки воно визначає нашу реальність, ми рідко коли помічаємо парадигму, і ще рідше сумніваємося в ній. Наші особистісні парадигми визначають нашу особистісну реальність і наше сприйняття нашого ж світу. Ми не думаємо про ці передумови, ми думаємо, виходячи з них».

На нашу думку, велику частину часу люди (вчителі) не використовують парадигми для прогнозу, не зважаючи на те, що у педагогічній діяльності прогностичний вид, на думку багатьох учених (І. Харламов [7] та ін.) є одним з провідних.

Проте парадигми дають додаткову перевагу, дозволяючи на основі загального набору допущень сформувати комплекс обґрунтованих очікувань відносно того, що може відбутися в світі, країні, на виробництві, ринку…

Серед сучасних праць в аспекті означеної проблеми слід назвати роботи таких дослідників: В. Аршинова і В. Войцеховича «Синергетичне знання між мережею та принципами: Синергетична парадигма» [8], Г. Балла «Парадигма діалогу і проблема прилучення до наукової культури» [9], Дж. Баркера «Парадигми мислення: як побачити нове та досягти успіху в світі, що змінюється» [10], І. Романенка «Антропологія та філософія освіти: парадигмальний підхід»[3] та ін. За визначенням Дж. Баркера[10] парадигма – система поглядів і уявлень, в межах яких особистістьсприймаєоточуючий світі передбачаємайбутні зміни (курсив мій. – А.С.). Однак, світ постійно змінюється і правила, які добре працювали у минулому можуть стати гальмом розвитку.

Розуміння сутності парадигм, уміння розпізнавати зародження нової парадигми і вчасно знаходити їй застосування – здібність, яку необхідно розвивати кожній людині.

Метою статті єконкретизація змістовної сутності та аналіз періодів функціонування особистісно-професійної парадигми фахівця.

Парадигми визначають, обумовлюють контекст. Адже вони задають систему уявлень про найбільш загальні властивості середовища, в якому проявляються явища, що цікавлять, існують, розвиваються ділові, соціально-економічні системи. Парадигми задають систему координат, початок відліку, використовуючи які, людина пояснює, інтерпретує світ. Парадигми дають можливість виокремлювати і встановлювати зв’язки між фактами, вибудовувати «об’єктивні тенденції»[10].

Взагалі, переважна частина змін в суспільстві викликані особливим феноменом – зміною парадигми. Парадигми «фільтрують» вхідну інформацію, що має тенденцію посилювати сталі парадигми, контролюють сприйняття інформації та визначають реакцію на неї. Усвідомлення людиною парадигм дозволяє краще зрозуміти природу неочікуваних змін. Зрозумівши, чим були викликані зміни, стає можливим спрогнозувати інші. Розуміння сутності парадигм, уміння розпізнавати зародження нової парадигми і вчасно знаходити їй застосування – здібність, яку необхідно розвивати кожній людині. Однак, велику частину часу фахівці не використовують парадигми для прогнозу, не зважаючи на те, що прогностичний вид діяльності у багатьох галузях є одним з провідних.

Відтак, зрозумівши, чим були викликані зміни, стає можливим спрогнозувати інші. Однак, людина може не знати про існування парадигм. Дж. Баркер[10] наводить приклад про героя Мольєра – пана Журдена, який не знав про те, що він розмовляє прозою. Автор пояснює, що так само і люди можуть не здогадуватися, що парадигми діють, фільтруючи їхнє сприйняття, пропонуючи пояснення, підсовуючи стереотипи дій. «Але властивості вказаних фільтрів і стереотипів – характер парадигм, що використовуються – в довгостроковій перспективі визначають ефективність як окремої особистості, так і суспільства загалом.

Різні парадигми виводять людей, організації, країни на різні життєві траєкторії, забезпечують різну ефективність, надають різні шанси на виживання і успіх».

Вважаємо за необхідне акцентувати, що на нашу думку, стереотип як стійкий образ або уявлення індивіда про яке-небудь явище, людей, події та ін., що властиве тій чи іншій соціальній групі; основною функцією якого є детермінація готовності суб’єкта до вибору дій [11] не є тотожнім парадигмі, адже він визначає „сформоване враження, на основі аналізу й оцінки однієї або декількох характеристик об’єкта, шляхом розповсюдження на нього характеристик якої-небудь соціальної групи”.

Людям з різними парадигмами, важко зрозуміти природу дій, вчинків інших. Ось як це пояснюють учені[10 та ін.]: «Парадигми захищають себе, вони борються за розум і серце людей, створюючи пізнавально-психологічні бар’єри (курсив мій. – А.С.) для нових уявлень. І роблять це дуже ефективно. Не випадково люди, спільноти, представники тих чи інших соціально-культурних парадигм, можуть роками, століттями жити поряд і не розуміти один одного. Розбіжності в базових ментальних моделях примушують відкидати, зневажати, ненавидіти і боятися «чужих» і «чужого». Людям, які живуть «всередині парадигми», дуже важко усвідомити, структурувати її зміст».

Вчені Б. Кєдров [12], Ю. Клімонтович [13] та ін. вважають, що концепція парадигми вчить толерантності до нових ідей, до тих, хто пропонує ці ідеї, і до будь-якої людини, чий погляд на світ є відмінним від вашого. Відкритість і толерантність дозволяють реалізувати великий потенціал концептуальних переваг, які здатні змінити світ, – тих самих нових парадигм, про які йдеться мова.

У книзі «Межі майбутнього» (ProfilesoftheFuture) [14],яка була вперше опублікована в 1962 р. і нещодавно перевидана, А. Кларк пише: «Дивно, до якого ступеня можуть промахнутися компетентні, але консервативні вчені та інженери, коли вони виходять з упередженого уявлення, що проблема, над якою вони працюють, не може бути розв’язна».

Потім він формулює цю ж думку дещо інакше: «Якщо видатний, але вже старіючий учений затверджує, що щось можливе, він, майже напевно має рацію. Якщо він вважає щось за неможливе, він швидше всього, помиляється». Тепер цей вислів називають першим законом Кларка.

Аналізуючи категорію «парадигма» в теорії наукових досліджень, ми звернули увагу на поняття «імператив».

Як підкреслюють учені [1 та ін.] – імператив і парадигма знаходяться у взаємній залежностіі взаємообумовленості, а також виконують прогресивну і регресивну роль в просторі наукових досліджень. Призначення імперативу – визначення домінуючого наукового напряму в конкретних історичних умовах соціокультурного простору. Орієнтуватися тільки на один вірний підхід, не маючи нагоди вивчати альтернативи, надзвичайно небезпечно – застережує Дж. Баркер[10]. Те, що було правильно півроку тому, може втратити актуальність через стрімкі, масштабні зміни зовнішніх умов.

Ми вважаємо, що імператив – є вимогою, безумовним зразком поведінки; онтологічною складовою частиною парадигми, її «ціннісним ядром». На нашу думку, особистісно-професійна парадигма є системою поглядів і уявлень, у межах яких особистість сприймає оточуючий світ і передбачає майбутні зміни, що має конкретні логічно пов’язані та взаємообумовлені складові: онтологічну – імператив та гносеологічні – інновацію, самовдосконалення, прогнозування, а також характеризується функціональністю, розповсюдженістю, адаптивністю, динамізмом, поліваріантністю та керованістю (рис. 1).

Рис. 1. Структура особистісно-професійної парадигми

Спираючись на теорію життєдіяльності парадигм Дж. Баркера[10], аналіз періоду функціонування існуючої особистісно-професійної парадигми фахівців ми [15] продемонстрували за допомогою графіку (рис. 2).

На горизонтальній вісі Х відкладається час (час навчання, професійної діяльності). Вертикальна вісь – це професійні завдання. Відтак, кожна точка графіку – це завдання, що розв’язане у відповідний момент часу. Аналіз процесу функціонування ( «зірочка») починається не з нуля, адже фахівці (майбутні фахівці) вже працюють (навчаються за фахом).

Рис. 2. Функціонування особистісно-професійної парадигми фахівця

Тепер розглянемо стадію «А». Крива наявної парадигми є похилою (стала парадигма фахівцем ще може бути неусвідомленою), адже вона створена точками, що показують кількість розв’язаних завдань, яка майже незмінно мінімальна.

У міру того, як крива підіймається вгору – складність завдань збільшується, що вимагає більше часу. За допомогою класичної

«S –образної» кривої стало можливим уявити процес функціонування особистісно-професійної парадигми, якщо визначити, що на стадії „В” розв’язується велика кількість професійних завдань (наприклад в кризових умовах).

Логічно передбачити, що зміна парадигми найвірогідніша на ділянці «С» («зірочка» – закономірно) – більше ускладнюються завдання/обставини/умови, фахівець робить висновки щодо аналізу результатів професійної діяльності. Однак, зміна стає необхідною вже на ділянці «В» («зірочка» – найбільш вірогідно) – фахівцю необхідно інтенсивно підвищувати якість продукції, вносити корективи у виробництво/діяльність і т.д..

Відтак, з метою одержання переваг перед конкурентами, необхідним стає успішне розв’язання завдань, що ускладнюються (збільшується кількість), починаючи ще на стадії «А», на ґрунті прогнозування майбутніх професійних завдань та способів їх вирішення.

Парадигмальне моделювання (процес вивчення та побудови змістовних імітаційних системних моделей відповідних парадигм, орієнтований на горизонтальні (на рівні процесу) та вертикальні (на рівні системи) взаємозв’язки шляхом ідентифікації, пояснення механізмів функціонування, прогнозування наслідків у більших системах, частиною яких вони є чи можуть бути (в межах яких парадигми функціонують чи можуть функціонувати), з метою вибору найбільш продуктивної парадигми. – А.С.) асоціюється з соціальною самоорганізацією, загальна теорія якої тісно пов’язана з синергетичною філософією освіти.

Ми вважаємо, що будь-який фахівець у процесі розв’язання нових завдань натрапляє на такі, які не можуть бути вирішені в межах існуючої парадигми (за аналогією), що пояснюється наявністю пізнавально-психологічного бар’єра (механізму зміни парадигми на більш успішну. – А.С.). Доти, поки фахівець не усвідомить, не проаналізує пізнавально-психологічний бар’єр, не подолає його – зміна парадигми не відбудеться. З іншого боку, якщо парадигма функціонує успішно – нема потреби у її зміні. Тому, саме на стадії «А» та стадії «С» можлива поява нових парадигм. Ці парадигми з’являються завдяки суб’єктам освітнього простору, які є новаторами (відмінниками), що застосовують нові методи освіти/навчання, звертаються до інших освітніх просторів, інших суб’єктів. До рішення змінити парадигму їх підштовхує не тільки кількісно-якісний результат, але й бажання, мотивація самовдосконалення, розвитку. Такі суб’єкти професійної діяльності відпрацьовують різні альтернативні парадигми і шляхом мисленнєвого моделювання виявляють оптимальну парадигму з низки можливих.

Виявляючи (будуючи) нову парадигму на ранній стадії новатори, зрозуміло, одержують перевагу і, таким чином, їхня інноваційність приносить успіх.

Ми вважаємо за важливе відзначити, що діагностика ефективності функціонування особистісно-професійної парадигми дозволяє:

1) усвідомити потреби, мотиви і проблеми в професійній діяльності;

2) виявити особистісні особливості, оцінити ступінь їх ефективності в професійній діяльності, спрогнозувати можливі переживання (труднощі, проблеми, негативні стани), які часто супроводжують будь-який процес розвитку;

3) вийти на складання індивідуальної програми професійного розвитку – освітнього маршруту.

Функціонування парадигм цікавить не тільки педагогів, але й економістів, соціологів, психологів, філософів. На нашу думку, зміна особистісно-професійної парадигми на нову вимагає від особистості емоційної, інтелектуальної і етичної напруги. Прийняття нової парадигми – це складна внутрішня робота на основі багатоступеневої рефлексії, що має індивідуальні особливості та межі.

                                Література

1. Суртаев П. Б. Парадигмы педагогической науки и практики : аспект сосуществования : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / П. Б. Суртаев. – Омск, 2006. -174 с.
2. Кун Т. Структура научных революций / Томас Кун ; пер. с англ. И. 3. Налетова ;[общ. ред.пер. С. Р. Микулинского и Л. А. Марковой]. — М. : АСТ, 2003. – 606 с.
3. Романенко И. Б. Антропология и философия образования : парадигматический подход / И. Б. Романенко // Философский век : альманах. — Вып. 23. — [«Науки о человеке в современном мире»]. Ч. 3 ; отв. ред. Т. В. Артемьева, М. И. Микешин. – СПб. : Санкт-Петербургский Центр истории идей, 2002. —С. 87-96.
4. Зязюн І. А. Гуманістична парадигма в освіті : матеріали науково-практичної конференції [«Вища освіта в Україні : реалії, тенденції, перспективи розвитку»], (Київ, 17—18 квіт. 1996 р.) / Іван Андрійович Зязюн. — К. : АПН, 1996. – С. 8-12.

3. Ferguson M. La conspiracion de Acuario. Transformaciones personales y sociales en este fin de siglo / Ferguson Marilyn.- Barcelona : Kairos, 1990. -544 р.
4. Вильямс Д. Г. Торговый хаос 2 / Вильямс Д. Г. и др.- М. : ИК Аналитика, 2005.— 237 с.
5. Харламов И. Ф. Педагогика : учеб. пособ./ И. Ф. Харламов. —[4-е изд., перераб. и доп.].—М. : Гардарики, 1999. – 519 с.
6. Аршинов В. И. Синергетическое знание : между сетью и принципами / В. И. Аршинов, В. Э. Войцехович// Синергетическая парадигма. — М. : [б. и.], 2000. – С. 137-149.
7. Балл Г. О. Парадигма діалогу і проблема прилучення до наукової культури / Балл Г. О. // Професійна освіта : педагогіка і психологія : українсько-польский щорічник / За ред. Л. Левовицького, І. Зязюна, І. Вільш, Н. Ничкало. – Честонхова – Київ, 1999. — С. 335-347.
8. Баркер Дж. Парадигмы мышления : как увидеть новое и преуспеть в меняющемся мире / Джоэл Баркер ; пер. с англ.М. : Альпина Бизнес Брукс, 2007. -187 с.
9. Словник-довідник з професійної педагогіки / за ред. А. В. Семенової. – Одеса : Пальміра, 2006. – 364 с.
10. Кедров Б. М. О великих переворотах в науке/ Б. М. Кедров. – М. : Педагогика, 1986. -109 с.
11. Климонтович Ю. Л. Хаос и порядок, эволюция, деградация и самоорганизация [Электронный ресурс] / Ю. Л. Климонтович.- 2007. -Режим доступа http://www.kirsoft.com.ru/freedom/KSNews_420.htm.
12. Clarke A. C. Profiles of the Future / Clarke Arthur C. – New York : Holt, Rine-hart and Winston, 1984.- 213 р.
13. Семенова А. В. Парадигмальне моделювання у професійній підготовці майбутніх учителів : монографія/ Алла Семенова. — Одеса : Юридична література, 2009. – 504 с.